Розкажу Миколаю, про що я читаю

     Ось  і  прийшла  зима  з  морозами, снігами, та   заметілями.  Гарно  взимку!  Радіють їй  всі  діти, бо їм  дуже подобаються  дива. А  коли ж  дивам  відбуватися  як  не взимку, у зимові свята ? 

      День  святого  Миколая, Новий  рік, Різдво, - свята, з  якими  у  кожну  оселю  приходить  добра  казка. Вони  веселі,  цікаві й  досить незвичайні.

Права дитини. Відповідальність та вчинення правопорушень.

 Нехворощанська сільська бібліотека разом  із оперуповноваженим кримінальної міліції у справах дітей УМВС України в Полтавській області майора міліції Карюк Іриною Миколаївною та  учителем історії Шерстюк Надією Дмитрівною було проведено годину правознавства «Права дитини. Відповідальність та вчинення правопорушень.»  з учнями 9 – 11 та 5 – 8 класів та переглянуто фільм «Скажи наркотикам: «Ні!». Захід було приурочено  до Дня прав людини та Всеукраїнського тижня прав.

Таланти землі нехворощанської

 

Села, як і люди, мають свої біографії. Наша Нехвороща має цікаву і багату історію. Тут проживають працьовиті і талановиті люди. Серед них багато Героїв Соціалістичної праці, Воротник Степан Григорович удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу, а також серед односельців багато людей, які мають наукові ступені. 

Знайомимось з новим джерелом інформації

     Немає напевне серед дітей таких, які б не мали навичок у роботі з комп’ютером,  поняття про інтернет. Сайти для них звичні, чого не скажеш про  старше покоління. Але і вони уже почали опановувати нову техніку.  

     У Нехворощанській бібліотеці стало звичкою проводити уроки – практикуми «Знайомимось з новим джерелом інформації». На такі заняття із задоволенням приходять люди, які ще до недавна не те, що не володіли комп’ютером, а навіть боялися доторкнутися до клавіатури. На даний час багато хто з них відвідує комп’ютерний зал. Люди через Інтернет спілкуються зі своїми рідними та знайомими, діляться своїми секретами по веденню господарства та слідкують за останніми новинами в Україні та світі.

Земля батьків завжди зі мною...

         

 «Той, хто не любить своєї країни,свого народу – не може любити нічого.»
Дж. Байрон

                                                                                                                                

Тарас Григорович Шевченко на землі Новосанжарській

   Протягом кількох років  наша бібліотека співпрацює з територіальним центром соціальної допомоги у Нехворощі, керівником якого є Кириченко Тетяна Анатоліївна. На баз центру організовано Клуб за інтересами «Тим, кому за…». Членами його є наші односельці, люди похилого віку. Ось і сьогодні для них було проведено літературну годину до 200 – річчя Т. Г. Шевченка «Шевченко на землі Новосанжарській», де бібліотекар розповіла про перебування поета на Новосанжарщині, зокрема у  селі Шедієвому,  про художній  твір «Наймичка»,  написаний  тут та історію його створення.   

   Цікавою була розповідь про книгу Тараса Шевченка  «Я так її, я так люблю…», подарованою  бібліотеці колишнім читачем Безкровним Юрієм, який працював у Московській бібліотеці української літератури.

   Володченко Ніна Григорівна після розповіді бібліотекаря виконала пісню Т. Г. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий».

Голгофа моєї України

    

     Нещодавно виповнилася скорботна річниця національної трагедії українського народу – 75 років штучного голоду 1932 – 1933 років, заподіяного насильницькою масовою колективізацією, сталінською політикою розкуркулювання, горезвісними хлібозаготівля ми, «чорними дошками» і «червоним терором». Фізичне винищення українських селян голодом – свідома і цілеспрямована терористична акція більшовицького режиму в Україні, стратегія і тактика якої виношувалися та впроваджувалися протягом 1929 – 1933 років. Для Москви з її анти людськими соціальними експериментами та прагненням зберегти під новою, комуністичною, приправою Російську імперію українське село було могутньою перешкодою. Заважала його національна самобутність, як хранителя українських звичаїв, мови, моральних цінностей, як джерела українського національного відродження.

ПАМ’ЯТАЙМО, ЩОБ НЕ ПОВТОРИЛОСЯ.

                  

                     

                    І дзвонить пам’ять

В наші будні дні,

Б’є голосами синю вись

Рік 33-й у майбутнім 

Не повторись! Не повторись!

      Голодомор  в Україні на початку 30-х років   ХХ ст.. -  це  найбільша  трагедія, що  трапилася з нашим народом. Тривалий час події голодомору замовчувалися.  Але в  незалежній  Україні з  цим замовчуванням  було покінчено .Голодомор 1932 – 1933  рр. супроводжувався  масовою загибеллю людей, загрожуючи самому існуванню народу України.

Нова література у бібліотеці

       У Нехворощанській сільській бібліотеці проходила акція "Подаруй бібліотеці книгу". У зв’язку з цим, читачі подарували серію книг "Золота колекція в’язання".

"Не заслужено забута українська письменниця"

       Вольвач Марія Степанівна народилася  29 березня 1841 року у селі Черемушна Валківського повіту Харківської губернії, а от дата смерті – невідома. Літературознавці говорять про приблизну дату 1910 року. Маруся Вольвачівна - українська поетеса, письменниця, громадсько–культурна діячка. Про неї відомо небагато. Перші вірші та п’єси складала подумки, бо не вміла писати  і читати.. дослідники досі гадають, що саме  спонукало її до літературної творчості – порада історика Дмитра Багалія, який розпізнав у дівчині хист, редагував та готував до друку її вірші, чи пророцтво захожого ченця про те, що їй судилося стати письменницею. Її творчість високо оцінили також Борис Грінченко, Микола Сумцов, Іван Франко і інші видатні люди того часу. Перші поезії були надруковані, коли жінці виповнилося 46 років.  

Від старого до малого всі ми любим щирий сміх

       Павло Михайлович Губенко (літературний псевдонім — Остап Вишня) народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва Охтирського району Сумської області в багатодітній родині управителя панського маєтку. 1907 року закінчив Київську військово-фельдшерську школу. З 1917 року навчався в Київському університеті, який через події революції 1917 р. та громадянської війни так і не закінчив.

       Друкуватися    почав у Кам'янці-Подільському,    який у 1919—1920 рр. був тимчасовою столицею Української Народної Республіки. З перших публікацій (багато не збереглося) відомі фейлетони «Демократичні реформи Денікіна» в газеті «Трудова громада» за підписом «П. Грунський» та «Казка (про красногвардєйця)» у сатиричному журналі «Реп'яхи», підписана «П. Михайлович». У цьому фейлетоні розповідається про те, як не придатний ні до якого діла бовдур, пристає до погромників і бандитів, а коли набирається там «досвіду», то сам Ленін благословляє його до лав червоногвардійців.

Плекай свою мову

Моя чарівна, дивна мова

Хто перелічить в ній слова?

Вона прекрасна і казкова,

Весела, щира і жива.

Ми – українці.  Живемо у вільній і незалежній державі – Україні. Розмовляємо рідною  державною українською мовою. А мова в нас красива і багата,мелодійна і щира, як і душа українського народу. Народ наш завжди славився працелюбністю, щирістю, добротою і щедрістю, веселим характером,а ще мелодійною і чарівною піснею. Бо завжди в Україні співали всі – дорослі і діти,бо з піснею  легше було жити, у рій можна було передати любов і тугу , щастя і радість, свої мрії і надії. А рідною українською мовою людина не тільки розмовляє,а й мислить. І,навіть , коли людина  знає багато мов, вміє розмовляти ними , то думає завжди тільки рідною. .І земля українська стародавня, така ж давня і наша мова. Учений  М. Красуський, поляк за походженням, який знав багато мов і міг об’єктивно  й  достовірно  застосувати метод порівняльної лінгвістики, ще  в 1880 році довів, що українській мові щонайменше 7 тисяч років. А відомий сучасник, лінгвіст і педагог  І. Ющук,  також на основі порівняльної лінгвістики,аналізу пам’яток матеріальної і духовної культури українців, науково обґрунтував, що  вона існувала на території нинішньої   України не менш як  три   тисячі років тому.

Як парость виноградної лози, плекайте мову

     Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.

Мова моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену –
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану
Не з словників насмикану

Ти у мені із кореня,
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси накована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людським намокнута,
З кров’ю моєю змішана,
                                                                                    І аж до скону захищена.

Цей загадковий Нехворощанський монастир!

      Нехворощанська  сільська бібліотека на протязі багатьох років займається вивченням історії рідного краю, зокрема про виникнення Нехворощанського Успенського Заорільського чоловічого монастиря,  Васильківської фортеці, самого містечка Нехвороща (Нефороща).

     Історія монастирів Полтавщини є цікавою сторінкою в історичному розвитку краю, частиною історії України. Монастирі почали виникати в Київській Русі ще у Х – ХI століттях, після запровадження християнства (988року) і відіграли велику роль у поширенні й утвердженні християнства, що сприяло консолідації східнослов’янських племен , становленню феодальних відносин на Русі, зміцненню держави в цілому.  З ХIY століття починається колонізація монастирями необжитих районів Русі (спустошених монголо-татарами, а потім золото ординцями на чолі з Темір- Кутлуком) що теж мало на той час неабияке значення. Монастирі з їхньою системою споруд були оборонними пунктами в боротьбі проти монголо-татарського іга, пізніше проти кримських татар і Турецької османської імперії, проти польських магнатів і шляхти, унії та католицизму.   

Книга - джерело знань

 

Сила книги безмежна. Без неї людина сліпа. Протягом усього життя ми звертаємося до книги. Вона відкриває нам небачені обрії, допомогає зрозуміти історію народу, розкриває таємниці природи, життя.

Хай  книги входять у кожен дім. Шануйте і бережіть їх. І тоді весь розум, мудрість і людська доброта перейдуть до вас через книги.

        У дитячій  бібліотеці   відбулося свято книги «Книжкове королівство», де  учні початкових класів читали вірші, загадки, прислів"я, співали пісні, возвеличуючи книги. Після свята бажаючі могли ознайомитися з книжковою виставкою "Книжкове королівство", де була представлена література різної тематики, а також записатися до бібліотеки.

Слідами Тарасової долі

    Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.
1822р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. У поезії “А. О. Козачковському” Шевченко згадував, як він школярем списував у бур'янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку “Три царіє со дари”.

ПОКРОВА - СВЯТО КОЗАЦЬКЕ

Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє,
Все упованіє моє
На тебе, мати, возлагаю.
Святая сило всіх святих
Принепорочная, благая.
Т. Шевченко

                       

    Увесь християнський світ з глибокою любов’ю,  вдячністю і надією славить Пресвяту Богородицю , Матір Спасителя світу Іісуса Христа. Шість разів у році наша церква урочисто відзначає свята  на честь Діви Марії:

• 8 січня – Собор Пресвятої Богородиці;
• 7 квітня – Благовіщення Пресвятої Богородиці;
• 28 серпня – Успіння Пресвятої Богородиці;
• 21 вересня – Різдво Пресвятої Богородиці;
• 14 жовтня – Покрова Пресвятої Богородиці;
• 4 грудня – Введення в Храм Пресвятої Богородиці.

Моє село - моя історія жива

  

      Села, як і люди, мають свої біографії і долі. У кожного вони свої, неповторні. На Полтавщині на берегах мальовничої річки Оріль розкинулось найкраще у світі село Нехвороща.

  Містечко Нехвороща (Нефороща) колись Костянтиноградського повіту Полтавської губернії має давню та цікаву історію, яка сягає не одну сотню віків. Не вистачить однієї книги, щоб розповісти всю її історію повно та багатогранно. Протягом багатьох років бібліотекарі старанно збирали відомості про своє село, а останні роки тісно співпрацюють із Віталієм Заїкою, науковцем, викладачем, краєзнавцем, бунчужним Придністровського коша війська запорізького низового, а ще рід якого бере свій початок з нашої Нехворощі.  Уривки свого дослідження він опублікував у газеті «Наша районна». То ж запрошуємо усіх, кого цікавить історія рідного краю ознайомитися з новими фактами минулого Нехворощі. Також ви дізнаєтесь чому ж  село має таку назву. Про все розповіла завідуюча Нехворощанською сільською бібліотекою  Котова С.І. на святі села, що проходило  11 жовтня у центрі Нехворощі.    До нас прибули і гості з далекого села – побратима Огіївки, що на Харківщині. І привезли вони свої подарунки: порадували нехворощан своїми талантами. Односельці насолоджувалися  піснями та танцями учасників художньої самодіяльності  Нехворощанського сільського будинку культури, яким керує Бабенко С.П. до пізнього вечора подовжувались народні гуляння. Увазі глядачів було представлено книжкову виставку «Моє село – моя історія жива», де можна було ознайомитися із зібраними матеріалами та літературою відповідної тематики.

Моя Полтаво, ти благословенна

                                                         До берега, немов до скелі,

                                                               Маленький скверик притулився.

                                                          Солдат в обвітреній шинелі

                                                          Зайшов у сквер – і зупинився.

     24 вересня Полтавщина  відзначає роковини визволення області від фашистських загарбників.  Нехвороща  на фронтах  війни втратила 701 чоловік  односельчан.  У сільській бібліотеці було виготовлено книжкову виставку  «Моя Полтаво, ти благословенна!». Біля виставки пройшла година історії  "Могили братські по країні. І обеліски, і хрести,  Вони стоять, стоять понині...". 

Магічне сяйво рідкісного слова

     Михайло Коцюбинський – великий письменник-гуманіст, психолог. Найкраще йому вдалося зобразити в своїх творах величаву і по – особливому трагічну самотність людської душі серед безмежної, загадкової та гармонійної природи.

Нехвороща літературна

    Нехвороща здавна славиться не тільки руками працьовитими, але і своїми талантами. У селі жив ветеран війни, свого часу він займав посаду головного редактора районної газети «Прапор перемоги». Це – Іван Євменович Білокінь. Після війни довгий час (аж до виходу на пенсію)  займав посаду сільського голови. Та протягом усього свого життя він проніс любов до художнього слова, захоплювався поезією. Незадовго до своєї смерті він подарував нашій бібліотеці свою рукописну збірочку «На берегах Орелі».

   Далеко у Пенсильванії  живе нехворощанин  Павло Сліпченко, який потрапив туди після війни. Та сум за рідною землею він несе через усе своє життя.  Усю свою біль і тугу за Батьківщиною він виклав на сторінки  своїх творів, що зібрані у двотомнику «Біблія полтавчанина» та «Сонцеслава».

     У бібліотеці увазі читачів було представлено ці матеріали та було проведено літературну годину "Нехвороща літературна". А також були прочитані уривки із твору Павла Сліпченка "Циганка Мавра". Це переспів легенди, яка довгий час жила у Нехворощі та сусідніх селах.

Нова література у бібліотеці

   Ласкаво запрошуємо читачів, гостей села та усіх, хто любить і поважає рідне слово, ознайомитися з новинками літератури, які нещодавно отримала наша бібліотека. Тут вас тепло зустрінуть  і детальніше ознайомлять з нею та порадять книгу на ваш смак.