
Батько й мати, старші
сестри й брати в дитинстві прищепили Павлусеві любов до музики, до пісні, до
красного слова. В хаті Тичин усно переказувалася повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба», перечитувалась пушкінська «Казка про царя Салтана».
Материнські казки, пісні сільських дівчат, розповіді батька про козаччину – все
це хвилювало, тривожило душу, прилучаючи її до великого й прекрасного,
наповнювало передчуттям чогось таємничого й незбагненного.
Як Усесвіт єдиний, цілісний, так і кожен вірш
збірки: у ньому переплітаються, виблискують різними гранями й відтінками
філософські, пейзажні, інтимні мотиви.
Ліричний герой милується одухотвореною природою як виявом несказанної краси й гармонії світу, співає гімн коханню як найвищому злетові людського щастя. Нерідко пульсує в його слові й громадянська проблематика — чи асоціативно-символічно, чи й безпосередньо, публіцистично. Душа ліричного героя спіє в передчутті чуда воскресіння рідного народу.
Ліричний герой милується одухотвореною природою як виявом несказанної краси й гармонії світу, співає гімн коханню як найвищому злетові людського щастя. Нерідко пульсує в його слові й громадянська проблематика — чи асоціативно-символічно, чи й безпосередньо, публіцистично. Душа ліричного героя спіє в передчутті чуда воскресіння рідного народу.
Немає коментарів:
Дописати коментар