Соціально-економічні
перетворення, що відбуваються останнім часом на Україні та в інших
пострадянських країнах, призвели до радикальних змін у життєдіяльності
суспільства. Відбулася певна трансформація соціальної системи й, зокрема,
багатьох соціальних зв'язків.
Стан Української держави
свідчить про те, що країна має гостру потребу в «соціальному оздоровленні».
Соціальна хвороба визначається багатьма ознаками. Це - зріст злочинності,
економічне неблагополуччя багатьох регіонів, соціальна апатія, втрата віри у
своє майбутнє й майбутнє Батьківщини, родинне неблагополуччя, збільшення
кількості розлучень і дітей-сиріт, психічних і соматичних захворювань та багато
чого іншого.
Багато з людей перебувають у
розгубленості. У суспільстві відбувається різке майнове розшарування. Маси
людей приречені на злидарське існування. Соціальна нестабільність викликає в
суспільстві тривогу за майбутнє, за життя дітей, породжує психічне
неблагополуччя, озлобленість й агресивність. В країні вже довгий час смертність
переважає над народжуваністю, зростає кількість дитячих захворювань, знижується
тривалість життя. І це далеко не весь перелік тривожних симптомів, що є
свідченням соціального нездоров'я нації.
Хоч і останні події на
політичній арені країни дали певну надію на «краще майбутнє» для своїх
громадян, та поки що це лише нічим не підтверджені висловлювання та обіцянки
політиків, які тримаються на довірі громадськості.
Таким чином, відволікаючись від
політично забарвлених методів впливу на громадськість та державного регулювання
соціальної сфери, хочеться розглянути й інші, можливо більш довготривалі, проте
не в меншій мірі ефективні заходи соціальної роботи. Тобто, хочеться загострити
увагу на її методах і механізмах, а також розглянути питання впровадження їх в
сучасній українській дійсності.