середа, 30 квітня 2014 р.

Чорнобильська катастрофа...



                             Чорнобильська катастрофа та її наслідки для У країни
Героям чорнобиля
Квітневою ніччю буяли сади.
Народ тихо спав, не  чекавши  біди.
Лиш служба пожежна ніколи не спить,
На варті безпеки людської стоїть.
В ту ніч Бог, диявол, чи фактор людський
Зробили помилку, розбурхали біль.
І полум’я синє, здіймаючи пил,
Серпанком небесним здійнялось над ним.
Четвертим реактором, хто знав тоді,
Що той "мирний атом" наробить біди.
І не уявити, в масштабах яких
Могла та біда нас поглинути всіх,
Якби не той подвиг, де долі свої
Пожежні Чорнобиля нам віддали.
Коли тисячі різномовних людей
Себе не жаліли заради дітей
Над блоком згорілим, над "Прірвою вогню"
Звели саркофаг, поховали біду.
Так встанемо ж люди, вклонімося ми
Героям і жертвам тієї "війни".
Майор внутрішньої служби Г.Курячий.
      День народження атомної промисловості можна рахувати 12 квітня 1943 р. коли було підписано ухвалу уряду про створення в Москві Лабораторії № 2 АН СРСР, що згодом стала Інститутом атомної енергії. Перша в світі атомна електростанція була побудована і введена в експлуатацію 27 червня 1954 року в місті Обнінськ Калузької області. Створення цієї станції було першою спробою використовувати атомну енергію в мирних цілях.
      Не пройшло ще і десяти років, з часу трагедії Хіросіми і Нагасакі, коли людство вперше переконалося в колосальній руйнівній  енергії  атома. Та бувший Радянський уряд робив все, щоб переконати людей всього світу в можливості мирного використання атомної енергії. Підтвердженням такої можливості і стало будівництво Обнінської АЕС, а потім в 1957 році атомного криголама “Ленін”. Так почався новий період становлення і розвитку ядерної енергетики, який продовжиться до Чорнобильської катастрофи в 1986 р.
Чорнобиль. Місто, яке розташоване на правому березі р. Прип’ять при впаданні її правої притоки — річки Уж. Перша літописна згадка про Чорнобиль відноситься до 1193 року. В місті функціонували судноремонтний, чавунно-ливарний заводи, цегельня, фабрика народних промислів, річковий порт, широка мережа культурно-просвітніх закладів, медичне училище.
      Будівництво  Чорнобильської  АЕС  велося  чергами.  Кожна  з  них  включала  2  енергоблоки,  що мали  загальні  системи  спецводоочистки  і  допоміжні  споруди  на  майданчику.28 вересня 1977 року включений в електричну мережу 1-й турбогенератор. Чорнобильська АЕС дала першу електричну енергію.  В серпні 1984 року Чорнобильська АЕС виробила 100 мільярдів кіловат електроенергії. Таким чином, на 1 січня 1986 року потужність чотирьох блоків станції складала 4 мільйони кіловат, що відповідало її проектній потужності.
Та біда, яка сталася вночі 26 квітня 1986 року, назавжди залишиться в пам’яті людей як застереження того, що науково-технічний прогрес може приносити і гіркі плоди. Людство ще не знало техногенно-екологічної катастрофи таких масштабів.
Так що ж відбулося на Чорнобильській АЕС ?
      25 квітня 1986 року на 4-му енергоблоці ЧАЕС планувався не зовсім як звичайний. Передбачалося зупинити реактор на планово-попереджувальний ремонт. Але перед тим, керівництво ЧАЕС планувало провести деякі експерименти. Звернемося до хронології подій.
Отже 25 квітня 1986 року......
23 год. 10 хв. - отриманий дозвіл на зупинку реактора. Почалося зниження його теплової потужності до 1000-700 Мвт відповідно до програми випробувань. Але оператор не справився з управлінням, внаслідок чого потужність апарату впала майже до нуля. У таких випадках реактор повинен глушитися, але персонал не врахував цю вимогу. Почали підйом потужності.
      1 год. 23 хв. 40 сек. - начальник зміни 4-го енергоблока зрозумівши небезпечну ситуацію дав команду натиснути кнопку аварійного захисту АЗ-5.
      Поглинаючі стержні пішли вниз, але через декілька секунд зупинилися. Спроби ввести їх в реакторну зону не вдалися. Реактор вийшов з під контролю. Відбувся вибух.
Пройшло понад  28 років відтоді як 26 квітня 1986 року нічна зміна на Чорнобильській АЕС завершувала планове випробування перед зупинкою енергоблоку №4 на профілактичний ремонт. Події тієї ночі розписані по секундах, а наслідки цих секунд без перебільшення змінили світ. Життя багатьох людей і навіть держав розмежувалося на дві частини – до Чорнобиля і після Чорнобиля. Зовсім звична ситуація для двадцятого сторіччя, коли історичний час ділився на до революції і після революції, на до війни і після війни. Але наслідки революції здолали за десять років, наслідки другої світової війни подолали за 10-15 років. Про подолання наслідків Чорнобильської катастрофи не можна говорити навіть через 28 років.                                                                                                                                                                                 Вже з’явилося нове покоління, для якого аварія на Чорнобильській АЕС стала явищем майже доісторичним. І як це не важко говорити, але ми вже порушили один з основних гуманістичних принципів і переклали відповідальність за власні гріхи на прийдешні покоління. Прийшов час розглянути та зробити висновки, чому так сталося                                                        Перші три роки (1986-1988) були сповнені героїзму і консолідації всього суспільства навколо Чорнобильської трагедії. Ліквідація наслідків аварії на цьому етапі мало чим відрізнялася від подолання наслідків ядерної війни. Регулярні війська і резервісти потрапили в умови, максимально наближені до бойових. Для запобігання поширення радіоактивності за межі зруйнованого реактора і майданчику ЧАЕС тисячі солдат, військових будівельників, дозиметристів, спеціалістів працювали в абсолютно непридатних з огляду на сьогоднішній день умовах праці. Багато вкрай небезпечних радіоактивних матеріалів, що входили до складу реактора і були викинуті з шахти реактора в момент вибуху, знаходилося поблизу зруйнованого енергоблоку. Майже все це повернули назад, в зруйнований блок. Що за допомогою людей, що за допомогою керованих по радіо бульдозерів. Вже 27 листопада 1986 року, через півроку після вибуху реактора, фактично повністю зруйнований енергоблок №4 був перетворений на саркофаг, або офіційно об’єкт “Укриття”. В середині його зараз знаходиться в тридцять разів більше радіонуклідів, ніж тих, що спричинили Чорнобильську трагедію. Саркофаг назавжди став символом подолання Чорнобильської катастрофи і одночасно синонімом краху атомної енергетики. Майже в усіх країнах світу атомні програми були згорнуті, або відкладені на невизначений час.                                                                                   Наступні три роки (1989-1991) були роками очищення, коли всі шукали правду про Чорнобиль і відповідь на питання “хто винен?”. Питання “що робити” на порядку денному не стояло. Правду знайшли в тому, що призвела до катастрофи соціалістична система, а винуватий в усьому Радянський Союз. Тому Радянський Союз розпався, а світ продовжував думати, що Чорнобильська АЕС розташована в Росії. Це був час переоцінки духовних цінностей, сповнений надій, час народження і час зростання                                                                              У грудні 1991 року розпався СРСР. Закони про соціальний захист, які приймали в УРСР, треба було виконувати в незалежній Україні. Аварія сталася в одній державі, а розплачуватись мусила інша. Настав час за все платити самим.
      Ще шість років (1992-1997) звикання до самостійності і пошуку шляхів розбудови держави. Радість першим успіхам, а в усьому, що завдавало клопоту, продовжували звинувачувати Радянський Союз, соціалістичну систему, відсутність кадрів і технологій в Україні, мовляв все це залишилося в Росії. Прийшло розуміння, що Україна залишилася сам на сам з усім спектром чорнобильських проблем – від фінансування соціального захисту постраждалих до підбору рішучих і енергійних керівників, здатних приймати стратегічні, але непопулярні сьогодні рішення в ім’я дійсного подолання наслідків аварії, доки вона не перетворилася в катастрофу.
      Таким чином, було сформульоване завдання і час на його виконання. Країни великої сімки затвердили восьмирічний План Забезпечення Заходів на об’єкті “Укриття”, а Верховна Рада України ратифікувала відповідну угоду. Здавалося, що вже у 2005 році буде значною мірою гарантована екологічна безпека “Укриття” і будуть створені умови для вилучення всіх небезпечних радіоактивних матеріалів із саркофагу для майбутньої їх надійної ізоляції в спеціальних сховищах. Та нажаль загальнонаціональна концепція подолання наслідків Чорнобильської катастрофи не була розроблена а ні в той час, а ні тепер.                                                                                                                                                  Економічна криза призвела до енергетичної кризи через зменшення виробництва вугілля в Україні і відсутність коштів на придбання палива за рубежем. Перестала працювати майже половина теплових електростанцій. Почалося масове відключення населення і промислових підприємств від електромереж. Але атомні електростанції, в тому числі два енергоблоки ЧАЕС, продовжували працювати на повну потужність, виробляючи майже половину всієї електричної енергії в державі, бо отримували ядерне паливо з Росії безкоштовно. Справа в тому, що США відповідно до програми американських сенаторів Нанна і Луггара зобов’язалися компенсувати вартість ядерного палива для українських АЕС в обмін на ядерне роззброєння України: ядерні боєприпаси, які залишилися в Україні після розпаду СРСР передавалися в Росію, а російське ядерне паливо поступало в Україну. За все платила Америка. Цікаво, що в цей же період почало змінюватися відношення населення України до атомної енергетики. Під тиском громадськості Верховна Рада відмінила мораторій на розвиток атомної енергетики і перестала вимагати негайного закриття Чорнобильської АЕС.                                                                                                                                                 Але було вже пізно. Україна не набула економічної незалежності і власними силами не могла навіть добудувати ті енергоблоки на Хмельницькій і Рівненській АЕС, які були вже майже готові до пуску. Прийшов час звертатися до Заходу з проханням надати економічну допомогу. Захід не відмовився, бо ситуація у світі була досить спокійною, ні воєн, ні катастрофічних землетрусів, ні експорту революцій, але поставив ряд вимог. Головна з них – припинити експлуатацію Чорнобильської АЕС. Інакше кажучи – фінансова допомога в обмін на закриття ЧАЕС. Наприкінці цього періоду з’явилися перші ознаки того, що суспільство (чи влада) перестали сприймати подолання наслідків аварії як процес, що коли-небудь закінчиться.                                                                                                                                                                  Останні роки (1998-2007) справедливо буде назвати періодом поступової втрати інтересу світової громадськості до проблем Чорнобильської катастрофи і, як не дивно, багато в чому вина за такий перебіг подій лежить на нашій совісті. Ми трохи більше, ніж треба просили увесь світ допомагати нам, не демонструючи ефективності в реалізації практичних заходів. Почав катастрофічно відчуватися брак професійних кадрів як в органах державного управління, так і в інженерно-технологічній сфері поводження з радіоактивно забрудненими матеріалами. Щодо атомної енергетики, продовжувався безперервний пошук оптимальної структури і керівництва галуззю.                                                                                                                           Прийшов час капітального ремонту першого енергоблоку ЧАЕС, який був пущений в експлуатацію у 1977 році. Енергоблок №1 зупинили як такий, що вичерпав свій ресурс. На ЧАЕС залишився тільки один енергоблок №3, сусід саркофагу. На ЧАЕС почався обернений відлік часу перед остаточною зупинкою.                                                                                                               А тим часом фахівці ООН аналізували наслідки Чорнобильської катастрофи і дійшли висновку, що негативні радіологічні наслідки катастрофи спочатку були перебільшені, а прогнози, в свою чергу, більш песимістичні, ніж треба. Офіційна реакція на доповідь ООН була, м’яко кажучи дивною. Власне її не було взагалі. Поширювалися думки, що “невтішна” для України доповідь не об’єктивна, але публічного обговорення не відбулося. Суспільство вже привчили до думки, що Чорнобиль – це назавжди, бо Чорнобильські радіонукліди живуть десятки тисяч років. Мінчорнобиль фактично ліквідували, а чорнобильський податок відмінили. Фінансування мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи стало частиною державного бюджету України, а соціальні виплати постраждалим стали невід’ємною частиною сімейного бюджету мільйонів українців. В середині епохи забуття, 15 грудня 2000 року, в обстановці всесвітнього шоу по команді з палацу “Україна” був зупинений реактор №3 ЧАЕС. Підприємство з балансовою вартістю в один мільярд карбованців в цінах 1984 року миттєво знецінилося натиском кнопки аварійного захисту АЗ-5. Заради історичної справедливості відмітимо, що сталося це вдруге. Перший раз це сталося в ніч на суботу 26 квітня 1986 року і натискання кнопки АЗ-5 спричинило радіаційно-ядерну аварію. Другий раз – спричинило соціальну катастрофу. Історія повторилася двічі: перший раз як трагедія, другий раз – як фарс.
     Звучить пісня Наталії Май «Пісня про Чорнобиль» у Виконанні Владислава Діденка.
    Використана література
1) Гусєв О.П. Чорнобиль, біль наш довічний: Документально-публіцистична повість. – К.: Золоті ворота, 1996. – 224 с
2) Гусєв О.П. Документально-публіцистична  повість «Дамоклів  саркофаг». – К., Видав. центр «ДрУк», 2002. – 288 с
3) Иллеш  А.В., Пральников  А.Е. Репортаж  из  Чернобыля: Записки  очевидцев.  Комментарии. Размышления. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Мысль, 1988. – 169с


Немає коментарів:

Дописати коментар