Пам’ять наша та, що не вмирає

 Велична і свята, моя ти Україно,

Лише тобі карать нас і судить.

Нам берегти тебе, Соборну і єдину

І нам історію творить.

22 січня Україна відзначає знаменну дату в історії становлення української державності – День Соборності України. На площі перед Софією Київською відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на волелюбному зібранні було урочисто проголошено злуку Української народної республіки і Західноукраїнської народної республіки.    Саме цій знаменній події і було  присвячена подорож в історію, яка була проведена у вигляді відеомандрівки бібліотекарем  Т. М. Балабан. А Я. О. Котенко підготувала книжкову виставку «Пам’ять наша та, що не вмирає.», на якій було представлено відповідну літературу. Усі бажаючі могли з нею ознайомитися.

Цей захід поглибив знання відвідувачів про історію виникнення свята Соборності України, викликав патріотичні почуття та повагу до рідної країни.

Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров'я.

Через тиждень по Різдві, 31 грудня, або 13 січня за новим стилем, відзначали українці Новий рік - Щедрий вечір (свято преподобної Меланії, або Меланки). Вважалося, що Меланка-Вода приходить на Щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні торжества та справити гостини.

У цей день, за традицією, хлопці й дівчата знову ходили від хати до хати, щедруючи - бажаючи господарям щедрого вечора, доброго здоров’я та добробуту у новому році. Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, обрядовими іграми. Величальних обрядових новорічних пісень — щедрівок, співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині. Були щедрівки дитячі, жартівливі, пародійні. Щедрували також групами: «Меланка», «Василь» та «Ряджені».

Палають вогники ялинки чарівної

  Новорічний ранок — саме найдовгоочікуваніше, найчарівніше свято.  Діти з нетерпінням чекають дива. І дорослі просто не мають права зрадити очікування малюків. Тому підготовка до Нового Року — дуже відповідальний захід.

   4 січня Євдокія Михайлівна Жорняк провела у приміщенні дитячого відділу бібліотеки новорічний ранок «Палають вогники ялинки чарівної». Були присутні діти віком 3-8 років. Вони приймали активну участь у різноманітних конкурсах, іграх, а  також співали пісні, розказували вірші, відгадували загадки. Потім ознайомилися з книжковою виставкою «Січень крокує – свята дарує», на якій були представлені книги про звичаї та традиції  святкування новорічних свят. У бібліотеці панувала радісна і весела атмосфера. По закінченню свята діти отримали солодкі подарунки.

«Тих жахливих часів гіркота»

Палає свіча… Хай палає.
Поєднає нас вона в цей час.
Хай сьогодні спогади лунають.
Пам'ять чиста, світла і велична
Пісня й слово хай єднає нас.

Осінь 1932 року стала для українського народу межею неймовірно жорстокого повсякдення: кому до рятівного житнього хлібу урожаю 1933-го року, кому до миті останнього подиху. Той трагічний час не викорінив остаточно у людей моральних основ. Знаходились і голови колгоспів, які з небезпекою для себе забезпечували громадське харчування, і совісні люди, які були змушені ставати «активістами», і просто односельчани, які гуртом допомагали наскільки було сил ближньому.

Зелена планета

   Сьогодні ми часто говоримо про чудодійні властивості рослин. Зустрічаємо їх  у лісі, на полі, на підвіконні, але навіть не замислюємось, що у нас під ногами справжній скарб. І цей скарб – лікарські рослини. Люди ще в далеку давнину помітили, що в багатьох рослин прихована цілюща сила, тому почали використовувати їх для лікування хвороб. Так почала розвиватися народна медицина. Ці рослини полегшували страждання хворих.

Знайомство з майстринею.

 Одне життя їй відпустив Господь,

                                                          Одне єдине, як усім на світі.

 Було воно із бід і перешкод,

 Та в нім вона змогла побачити квіти…

    

    Цікавою і змістовною була розповідь про українську художницю Катерину Білокур. Бібліотекар Світлана Котова провела імпровізовану зустріч – знайомство з майстринею, говорила про її важкий і тернистий життєвий шлях, її прагнення малювати. Із цікавістю слухали відвідувачі Нехворощанського Територіального центру цю розповідь та розглядали картини, які вміщені у книзі «Катерина Білокур», що вийшла у Києві у 2001 році.  

«Заспів»

Поет – це той, хто пробиває мури

Та вміє словом душу прокричать.

   Справжня поезія — неповторна. Це не завжди означає виняткову оригінальність чи сміливий експеримент. Поезія може розповідати і про цілком знайомі, буденні речі звичайними словами, але розкривати їх по-новому, давати нам новий погляд. Поезію та звичайне мовлення можна порівняти з алмазом та графітом. І дорогоцінний камінь, і темно-сірий мінерал складаються з однієї і тієї ж речовини — вуглецю, але атоми в їхній структурі поєднані по-різному. Так само і поезія може складатися з цілком звичайних слів, які ми чуємо щодня, але поєднувати їх по-новому, створюючи досі небачені словесні коштовності.