І дзвонить пам’ять
В наші будні дні,
Б’є голосами синю вись
Рік 33-й у майбутнім
Не повторись! Не повторись!
Голодомор в Україні на початку 30-х років ХХ ст.. -
це найбільша трагедія, що
трапилася з нашим народом. Тривалий час події голодомору
замовчувалися. Але в незалежній
Україні з цим замовчуванням було покінчено .Голодомор 1932 – 1933 рр. супроводжувався масовою загибеллю людей, загрожуючи самому
існуванню народу України.
Зрозуміти всі причини, через які став можливим
голодомор, через які люди ставали катами
і жертвами,героями і байдужими
свідками, є нашим обов’язком не лише
перед мертвими. Це наш
обов’язок перед
нашими дітьми й онуками,яким жити в Україні. Поки що немає такого розуміння, ми негарантовані, що знову не відчиняться пекельні двері.
Загибель
мільйонів людей влада намагалася
приховати. Засоби масової інформації мовчави. Але
масштаби голоду були
настільки страхітливими, що чутки про
нього ширилися далеко за
межі Радянського Союзу, іноземні
держави пропонували Сталіну допомогу, але він відмовився, твердячи, що вигадки про
голод навмисно поширюють вороги
радянської влади
«Голодною смертю вмирала Україна:
вмирала повільно й страшно, проклинаючи жорстокі й безглузді закони
більшовизму, який вже тоді був
приречений на смерть, бо
споганив землю і людину, порушив Божий і
земний закон буття» (Улас Самчук «Марія»).
Апогею голод досяг узимку і навесні 1933 року. Люди їли товчену кору дерев, солому, перемішану з
гнилою перемерзлою капустою, котів, собак, щурів, потім перейшли на слимаків, жаб, кропиву і вмирали від
тяжких шлункових захворювань. Вимирали
цілі села, а вилучення
продовольства тривало. Голод
охопив також інші
регіони Радянського Союзу,
але становище в Україні було
справді катастрофічним. Кількість
жертв голодомору неможливо навіть точно підрахувати.
1933 рік -
найчорніший час в історії України.
У світі не зафіксовано голоду подібного тому ,
що випав
тоді на долю нашого народу. Навіть через 80 років жахливо
ступати болючими стежками
страшної трагедії, яка
розігралася на нашій
квітучій українській землі. Досі
не віриться, що раптово зник
хліб, що люди без зернини. І це
в той урожайний 1932 рік. Смерть бродила на шляхах, на полях, в хатах.
Не сьогодні це
сказано: час народжувати і
час помирати, час руйнувати і
час будувати, час розкидати каміння і час
збирати його, час мовчати і час
говорити. Час говорити! Хай ці гіркі слова правди, народжені після
десятиліть безмовності, ляжуть першим
нашим каменем у підмурівок всенародного пам’ятника
трагічної історії українського народу.
У запізнілій жалобі схилімо голови
в каятті перед світлою пам’яттю тих, хто
загинув.
Урок історії
присвячений Дню пам’яті жертв
голодомору відбувся в Нехворощанській дитячій
бібліотеці, присутні учні 7 – го
класу. Відповідальна Жорняк Є. М. Фото: Ріг
Богдана.
Немає коментарів:
Дописати коментар