середу, 29 липня 2015 р.

Володимир Великий та його вплив на економічний і духовний розвиток Київської Русі.



Володимир Святославич - великий князь київський з 980. Син Святослава Ігоревича. Звершив об’єднання всіх східнослов’янських земель у складі Київської Русі. Запровадив християнство на Русі (бл. 988-989), почав будувати християн. храми і монастирі, заснував школи і бібліотеки. За князювання Володимира  Київська Русь досягла найбільшої могутності. Це була централізована християнська імперія з усталеним місцем в європейській політиці. Після смерті православна церква канонізувала Володимира Великого.

Князь Володимир Святославович народився в 948 році і був молодшим із трьох синів київського князя Святослава Ігоревича (Хороброго), а отже, молодшим внуком київської княгині Ольги (Мудрої).
Князювання Володимира Великого (980—1015) стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Сівши на великокняжий стіл, новий правитель виявив себе як авторитетний політик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, тонкий дипломат. Він ніби уособлював якісно новий рівень управління державою.
Перші роки князювання Володимира в Києві йдуть на зміцнення розхитаної системи в період поділу і міжусобної боротьби Київської держави. Безсумнівно, це зажадало від Володимира сильної напруги та енергії. Ряд походів його записані у літописах, але вони, звичайно, не дають повного поняття про цю кипучу військову діяльність нового київського князя. З літописних джерел видно, що в той час як Святослав звертав особливу увагу на східні границі держави, Володимир дуже багато уваги приділяв західним. Сучасний польський документ дає нам указівку на західну границю Російської держави, встановлену цими походами Володимира: на північно-заході вона доходила до границі прусів, на південно-сході підходила під Краків. Тут, на західній границі, зав'язалася боротьба за політичний вплив з Польщею, на чолі якої став тоді талановитий князь Болеслав.
Дуже важливу і важку реформу провів Володимир у внутрішніх відносинах: він не тільки привів у залежність від себе землі, що входили колись до складу Російської держави, але і поставив їх у більш тісний зв'язок з Києвом, посадив у всіх найголовніших пунктах, на місце колишніх князів і намісників, своїх численних синів. Звідси бере початок династичний принцип, що одержує свій повний розвиток у наступних сторіччях. Ще більш важливе значення мали культурні елементи, уведені Володимиром у внутрішні відносини держави. Створені зовнішньою силою вони не мали внутрішнього зв'язку, крім економічних інтересів що творив і підтримував його військово-торгового класу, цей державний апарат одержує при Володимирі нові підвалини, культурного і морального характеру, у виді нової, запозиченої з Візантії, релігії і зв'язаних з нею освіти, книжності і культури.
Початковою точкою цього надзвичайно важливого в культурній еволюції не тільки українських племен, але і всієї Східної Європи явища були насамперед політичні плани Володимира: прагнення підняти престиж своєї влади, прикривши його візантійським ореолом. Це було загальне прагнення засновників нових держав середньовічної варварської Європи, що шукали засоби зміцнити свою владу, як незначний їхній авторитет в очах товаришів-васалів і соратників підданих. Між київськими князями Володимир не був першим на цьому шляху. У своїх повчаннях сину імператор Костянтин Порфірородний дає йому наставляння щодо того, як варто оброблятися, коли князь хазар, угорців, чи Русі який-небудь інший варварський народ, як те часто буває, звернеться до нього з проханням надіслати йому чи корону, чи інші імператорські регалії і поріднитися з ним. З такими проханнями різні варварські князі дійсно часто зверталися до імператорів Рима, а також, як західного, так і східного – Константинополя. Цим шляхом вони прагнули користуватися чарівністю «вічної» імперії і її ореолом, підсилити свій престиж. Зверталися до них, судячи зі слів Костянтина, і попередники Володимира на київському престолі. З такою пропозицією звернувся до візантійського імператора і Володимир, з тим розходженням, що його плани привели до надзвичайно важливих наслідків, значення яких він, мабуть, зумів оцінити по достоїнству.
У Нехворощанській сільській бібліотеці проведено інформаційну годину «Володимир Великий та його вплив на економічний і духовний розвиток Київської Русі. Цікавою була розповідь про книгу Раїси Іванченко «Отрута для княгині». Читаючи її, ми занурюємося у давній світ життя давнього Києва. Ми знайомимося з княгинею Ольгою, бачимо її з різних боків: дбайливу маму, бабусю, мудрого політика, талановитого дипломата. Багато дізнаємося і про самого Володимира, його матір Малушу, дядька  Добриню, який у майбутньому став його вихователем. У книзі майстерно показаний побут, звичаї, вірування людей часів Київської Русі. Ми запрошуємо познайомитися читачів із цим твором.
У бібліотеці є ще одна книга про життя князя Володимира. Це літопис за Іпатським списком «Повість времяних літ». Саме з цього документу ми дізнаємося і про політичне життя  князя, дату смерті та місце поховання.
Тож запрошуємо усіх завітати до бібліотеки  для ознайомлення з літературою на цю тему.


Немає коментарів:

Дописати коментар